Вівторок
12.12.2017
19:56
Вхід
Логін:
Пароль:
Прогноз погоди у Вакуленчуку
Наше опитування
Оцініть дизайн нашого сайту
Всього відповідей: 55

Вакуленчуківська СЗШ

В цій місцевості - мальовничому Поліському лісі (колишня назва "Богданівський ліс") з 1936 року розташувалися 920-ті артилерійські склади окружного підпорядкування. У сховищах і капонірах в основному зберігалися снаряди великих калібрів. Територія лісу, що була зайнята під склади, була режимною і скритою від людського ока: густий ліс забезпечував відмінне маскування і з землі і з повітря. Минули роки і мало залишилося свідків, яки пам’ятають ті довоєнні часи, лише наші сивочолі ветерани можуть пригадати про ту пору. 
З початком Великої Вітчизняної війни, війська німецьких загарбників стрімко просувалися по території західних областей України. На території артилерійських складів проводилась напружена робота по вивозу вогнеприпасів у війська та їх розсередження на випадок для забезпечення від авіаційних ударів. З навколишніх сіл Пилипів, П’ятки, Рачків, Великих Коровинець були мобілізовані люди та кінні сільські підводи для вирішення завдань транспортування снарядів. Хоча робота проводилась вдень і вночі, та командування складу не встигало виконати ці завдання. Військові підрозділи вермахту упродовж 5-6 липня зявилися в селі Пилипи. Напередодні появи передових загонів німецьких військ, командування 920 артелерійського складу виконало наказ Ставки Верховного головнокомандування, нічого не залишити ворогу -сховища з боєприпасами були підірвані. Впродовж 2-х тижнів йшла детонація боєприпасів. Від важких вибухів здригалась земля і гув віковий ліс. Гуркіт кононади було чутно в радіусі понад 20 кілометрів. Снаряди, що не вибухнули, важкі металічні уламки валялися по всьому лісі. Старовинні дуби були понівечені в неземному пеклі. 
В Богданівський ліс знову прийшли військові. Спочатку сапери проводили розмінування лісу та збір снарядів, які розлетілися по всьому лісі. Інші військові підрозділи впорядковували споруди, що вціліли. Завдяки їх зусиллям ліс рік від року становився більш безпечним для життя навколишнього населення. Люди все сміліше ходили до нього за грибами і ягодами. Відроджена армійська структура отримала назву "артилерійська база №12". Пам’ять ветеранів зберегла прізвища післявоєнних командирів: підполковник Воєводін, підполковник Биков, підполковник Шадзєвський (на жаль, імена цих офіцерів не збереглися в пам’яті ветеранів). Надалі артилерійською базою командували: підполковник Уманський Арон Моісійович та підполковник Григорьєв Григорій Семенович. Саме підполковнику Григорьєву Г.С. випала доля отримати наказ старшого командування про початок розбудови арсеналу такого роду військ, зброя для якого ще тільки розроблялась в проектних інститутах і конструкторських бюро Радянського Союзу, а перші зразки її ще часто складались вручну - це була ракетна зброя. Над віковічним лісом розгорялась зоря нової епохи, якій лише згодом політики і історики дали назву епохи ракетно-ядерного переозброєння. За рішенням Уряду та Міністерства оборони створювався новий вид ЗС СРСР - ракетні війська стратегічного призначення. Масштабні завдання розбудови арсеналу відразу стали вимагати нових робочих рук. Із навколишніх сіл почали набирати працівників у військову частину. 
В 1961-1962 роки було прийнято рішення розширити технічну територію, бо обсяги виконуваних робіт не вміщали всього обладнання механізмів. Дротяне загородження переносилось на нове місце. Знову розчищали ліс, виставляли стовпчики, натягували колючий дріт. 
Масштабні завдання розбудови арсеналу відразу стали вимагати нових робочих рук. Із навколишніх сіл почали набирати працівників у військову частину. Умови воєнного і міжнародного протистояння, згодом повітряного і космічного шпіонажу між СРСР та США, вимагали суворого дотримання режиму секретності. Завісою таємниці були закриті всі заходи службового і виробничого характеру. 
Щоб приховати бойове призначення арсеналу, двічі на місяць з воріт його КПП виходила автоколона з причепними гарматами, нібито здійснювала маршрут по селам, нібито в лісі знаходиться артилерійська частина. 
Суворо був поставлений добір працівників до арсеналу. Ветерани частини Лепський В.Н та Грабовський О.М. пригадали, що для того щоб попасти на роботу чоловікам з найближчих сіл в частину в кадровий і режимний органи арсеналу представлялися дві партійні характеристики сільських комуністів. Не менше 3-х місяців відібрана людина перевірялась оперуповноваженими органів державної безпеки. Кандидати на працевлаштування заповнювали ретельно складену анкету, після того ще надавався випробувальний термін, аж після нього людина повністю оформлялася на роботу. Всередині арсеналу діяла система перепусток, яка визначала допуск персоналу тільки в призначені для них зони або сховища. Ветерани згадують непоодинокі випадки, коли з частини звільняли працівників, які невірно, помилково вказали свої біографічні відомості, або приховали, наприклад, що мають родичів за кордоном. До 1960 року адреса частини була засекречена Львів -50. Не дозволялось нічого фотографувати. Перші ракети наземне обладнання до ракет поступали по готовності сховищ і лабораторій. Випробування проводились згідно графіків, нещасних випадків не було. Ракети поступали в спеціальних вагонах із заводів виготовлених м. Дніпропетровськ, Омськ і інших. 
Влітку 1955 року на арсенал була доставлена перша ракета - зразок 8А11, з дальністю польоту 250 кілометрів. Як згадують ветерани, вона мала назву "одиничка" і була дещо вдосконаленою копією німецької ракети ФАУ-2. Ракета була пофарбована в характерну на той час зелену фарбу, мала двигун, де пальним використовувався азот, а окислювачем - спирт. "Одиничка" була нетривалим, але важливим етапом зберігання і обслуговування ракетного озброєння. Саме на зразку 8А11 відпрацьовувався технологічний процес, інженерно-технічний персонал арсеналу здобував перших практичних навичок випробування і обслуговування ракетних систем, агрегатів і механізмів. Ракетні партії, приймались з заводів-виробників за наступним принципом: 19 ракет ставились на зберігання, а 20-та відправлялась на полігон для практичних пусків і надання реальної оцінки боєздатності отриманої партії. Цей тип ракет пробув в експлуатації на арсеналі біля двох років. 
В 1956-1957 роки оборонна промисловість почала поставляти на переозброєння ракетних військ ракету 8Ж38, в якій далекість пуску була збільшена вже до 600 кілометрів. Більш досконалим була система управління, стартове обладнання. 
На початку 60-х років майже безперервно на арсенал надходили більш досконалі і модернізовані ракети - зразки: 8К54, 8К63, 8К65 далекість пуску останньої вже досягала до 1800 кілометрів. 
На арсеналі одночасно зберігалося до 118 ракет з ядерними боєголовками. Спочатку під дахом арсеналу зберігались як ракети різного класу, так і боєголовки до них. З утворенням відповідного управління тільки в 1954 році частина була повністю укомплектована за штатом і приймає на зберігання та обслуговування перші ракети типу Р-1 (8А-11) Ракетна база розвивалась в надзвичайних умовах таємності. Для прийому ракет розбудовується залізнична станція "Михайленки", яка стала легендою захисту арсеналу. Сьогоднішньому поколінню важко уявити ті суворі часи. Будівельна територія замкнута двома рядами колючого дроту. Кожні 200 метрів цілодобово знаходились під наглядом охоронців з кулеметами ГТПШ, друга лінія охоронялась сторожовими собаками та спеціально виділеним військовим озброєним загоном. Повітряний простір над арсеналом закритий для цивільних та військових літаків. Територія частини та підступи до неї охоронялись двома стрілецькими ротами охорони та взводом вожатих вартових собак, які несли службу по зовнішньому периметру в нічний час та перевіряли недоторканість прилягаючої до частини лісосмуги. Навколо технічної території встановлено захисний коридор з електризованими системами охорони. За підтримання режиму в гарнізоні відповідав полковник Сторожук. Щомісячно здавались нові об’єкти, щорічно колектив здобував трудові перемоги. За шість років збудовано 48 добротних будівель, в яких розмістилися цехи, лабораторії та відділи зберігання, побудовані розвантажувальні рампи, котельня, прокладено залізничні колії. Збудований за ці роки комплекс, дав змогу не тільки приймати, але й проводити регламентні роботи та конструкторські доробки перших стратегічних ракет, спільно з конструкторськими бюро проводити їх удосконалення. Робота з спеціалістами заводів - виробників значно підвищила рівень кваліфікації обслуговуючого персоналу. Авторитет частини виріс та довів правильність рішення щодо його створення. Незважаючи на високі темпи будівництва за прямим призначенням, паралельно велися роботи по розбудові господарської території. Були зведені 2 казарми для особового складу строкової служби, 3 навчальні корпуси, солдатська їдальня, офіцерський та солдатський клуби, санітарна частина, вартове приміщення, пожежне депо, солдатська чайна. В цей же час починається розбудова селища. З’явилося перших 6 житлових будинків, кафе - їдальня. 
В 1952 році була відкрита школа, яка на той час була початковою. Під неї було відведено дві кімнати в бараці. Працювало два класакомплекти, в яких навчалося 15 учнів 1-4 класів. Восени 1956 року, в приміщенні початкової школи відкрито вечірню середню школу. Той, кому війна не дала змоги вчитися, продовжили своє навчання в середній вечірній школі. Вечірню школу закінчили більше як 200 жителів селища. 
З кожним роком змінювався вигляд селища, змінювалось і життя маленьких громадян. 
В 1958 році школа з початкової переростає в семирічну. Збільшувалось населення селища, зростав учнівський і педагогічний колектив. Старе приміщення школи не могло задовольнити потреб, постало питання будівництво нової школи. 
Пам'ятним для вихованців, педагогів школи і жителів селища був вересень 1962 року, коли гостинно розчинила двері нова середня школа з просторими, світлими класами, прекрасними спортивними і актовими залами, їдальнею. 
Вже 44 роки в приміщення школи, щодня, приходять діти, отримувати знання. Щороку приміщення школи ремонтується, змінюється, прикрашається, набуває нового вигляду. Сьогодні в школі працює 17 кабінетів, майстерня, спортивний зал, їдальня, кабінет обслуговуючих працівників, бібліотека. В актовому залі відбуваються виховні заходи, вечори відпочинку, свята, концерти. Кожен учень вносить частину своєї праці в дотриманні сучасного вигляду нашої школи. Затишним є приміщення учительської, де проходять педагогічні наради, методичні об'єднання. 
До 1984 року селище мало назву Великі Коровинці – 2, так як знаходилось поблизу села Великі Коровинці. 4 серпня 1984 року перейменовано на смт. Вакуленчук на честь земляка Григорія Вакуленчука – учасника революційного руху на Чорноморському флоті. Вакуленчук в 1900 році був призначений комендором на панцерник «Потёмкин». Готував повстання на панцернику, як частину загального повстання Чорноморського флоту. 14 червня 1905 року в перший момент стихійно почавшогося повстання був смертельно поранений. 
Сьогодні наше селище має 29 житлових будинків, в яких проживає 2025 мешканців, дитячий садок, амбулаторію, будинок культури, розвинену соціальну інфраструктуру. Ми любимо наше містечко, бо це місце – єдине, неповторне: воно викохало нас на своїх долонях, збагатило своєю красою.